Костя Ко

Сонце у пащі Історія про мою участь у Чемпіонаті одеської області в березні цього року. Ні, це не серйозно. Та і чи буває так взагалі? Те що буває - то правда. Але чи буває так, що це повторюється? Не вірю. Досі не вірю в те, що до мене у Вінниці о першій ночі в купе, де я тихенько їхав сам, зайшов він. Той, про кого я вже розповідав. Пам'ятаєте? Тернопіль, хурделиця, ніч... Щасливий африканець. Зайшов, посміхнувся, сів у куточку і каже: "добрий вечір". Мови я знаю, але до вітання чистою українською був зовсім не готовий і, зненацька для себе, відповів: «Гуд монінг». Це був справжній непідробний «Гуд монінг». Так кажуть, коли мають на увазі "всьо, приїхали, здравствуйтє дєвочькі" або, по-простому, кінець, провал. Невже знову? Знову апостол явився мені у людській подобі, щоб віщувати поразку іще перед самісіньким початком, коли до гри лишився день? Тільки не це. Я не згоден. Парламентер! Подальші переговори виявили відсутність злих намірів у мого незвичайного попутника. Навпаки. Спілкування рідною мовою з іноземцем зарядило, змусило розпрямитись ще більше і запишатися вкотре. Ні, він не розсипався в компліментах про Україну, лиш сказав, що українська мова гарна і мелодійна. Так чому ж ми нею не розмовляємо? Одеса розкрила обійми африканцю, а мене вже чекав Барабой. Як до себе додому зайшов я в колибу, як зі старим другом привітався з Максом Нєстєрцовим Максим Нестерцов, як з голлівудською суперзіркою познайомився з Олегом Сізоном Олег Сизон. Тренування. Я готувався до підлості, але Барабой мене вкотре переграв: погода була чудова і ніжна, як «Весна» Вівальді з циклу «Пори року». Приємна несподіванка. Наша Житомирська делегація, у складі шістьох спортсменів, діяла злагоджено з самого початку і тому, розбившись по парах, ми пішли досліджувати зони змагань. Я пішов у С з нашим президентом Юрієм Кошелем Юрий Кошель. Ще з осені ця зона лишила багато питань, відповіді на які я хотів знайти. У центрі зони я не сумнівався, а от початок і кінець були найбільш цікавими. Кінець - це міляк, царство густої трави. Звідти треба тікати. Риба знайшлася лівіше, навпроти будки. Тут я і розловився щукою, першою у цьому сезоні. Як же смачно я її тягнув. Навіть не втримався від задоволення взяти її у підсак. Нарешті я знову у своїй стихії. Спрацювала Тіога в ультрафіолеті. Щоб не привертати уваги до рибного місця я одразу змістився вліво на 5 секторів і там же засік другу стрілу на літл клео 7 грам. Трента гнеться, сонце сміється, а я, відмітивши робочу зону, іду далі в початок. Там відізвався окунь, правда не активно, і тільки в перших секторах. Чемпіонський берег кваліфікувався як неперспективний. Останню годину я провів на містку в центрі зони. Тут у мене був свій інтерес: поспостерігати за технікою Олега Івановича. Це було цікаво і повчально. Те, що щук він діставав у фідерному темпі мене не здивувало, а от проводка, так зване облизування дна, викликала інтерес: такої я ще не бачив. Ну і хлопець, що стояв поруч, теж, мабуть, не лишив нікого байдужим, бо йому вдалося дістати пару кілограмових щук підряд на воблер мінноу при тому, що стандарт тут 250-300 грам. Саме такий фломастер мені і вчепився на Воблрайт під завісу тренування. Перший тур Зона С. Бадьоро і впевнено я йшов у зону С... без спінінга. Довелось вертатись. Не проблема. Перший старт мені не зіпсувати - він і так поганий. Але це добре, бо наступний - хороший, і тоді вже буде ясно де ранок дарує рибу. З поганим стартом дорога одна - в очерет. Високий і непролазний, він як терн для більшості спінінгістів - ніхто туди не пхається. Але для мене він - друг, який сторожить рибні місця і нікого не пускає, за рідкісним винятком. От і зараз я став пліч-о-пліч з Олегом Баранчіковим, який стартував одним з перших; тільки він на містку, а я в жовтих джунглях. Бабахнуло десь в далині і моя приманка опинилася у воді на першій хвилині першого туру цього року. Класне відчуття. Далеко не кидав - спочатку треба обловити ноги. Перша проводка вийшла пуста, але Тіога повернулася зі смугастим напарником, якого я побачив лише під вершинкою і за інерцією дістав приманку з води. А він так і застиг дивлячись догори, немов побачив ангела у небі. Віброхвостик хлюпнувся назад і, не вірячи своєму щастю, смугастик накинувся на нього з усім азартом хижака. Омномном. Навіть підсікати не довелось. Окунь завис у повітрі високо над водою і несамовито теліпався під вершинкою. Було б його винести на берег, але не все так просто, бо перше, про що подумав, було те, що рибу можна заводити у підсак лише коли і той і інша у воді. Якщо ви не ловите форель, то у вас би такої перестороги не виникло. А мені, з переляку, довелось піднімати дужку, опускати окуня у воду і брати його підсакою. Все скінчилось добре і я з першої ж проводки відкрив рахунок. Але за цю удачу мені доведеться ще заплатити. Гірко заплатити. До кінця години я забуксував і моїх 72 грами врятували мене від нуля. Хоча в кінці першого старту я зайшов у один з кращих секторів і, кидаючи блешню в одну точку зі своїм сусідом, лиш дивився, як той тягне щук на залізо. А я тягнув траву. А трійник треба було замінити одинарником. От і все. Це урок. В другій годині я точно знав, що мені треба йти до будки, бо центр не радував, а чемпіонські так і не запрацювали. Година минула напрочуд швидко і закінчилась трьома щуками. Залізо працювало стабільно. У перерві я перетнувся з Андрієм Кармянковим Andrey Karmyankov. У нас у обох було близько кілограма, хоча ми ловили різними техніками в різних частинах зони. На початку останньої години ми знову знайшлися на сусідніх містках і після невдалої десятихвилинки він повернувся у свої сектори, а я став на його місце. Тоді я подумав, що він не розібрався в ситуації, а надто коли сходу взяв там щуку і мав ще один удар, але кінець туру показав протилежне і він натягав своїх 500 грамів там, де хотів, і куди б я піти не наважився. Мої ж 1250 дарували мені восьму сходинку. Довелось мужньо прийняти звістку про те, що від шостого місця мене відділили 5 грамів. Одразу згадалася ситуація під кінець туру, коли мою приманку вже біля містка гупнув окунь. А потім вдруге. Після зміни приманки - втретє і вчетверте, але так і не сів. Як же ти мені був потрібен в той момент, як же я тебе згадував, хитрюга. Другий тур. Настанова від Сергія Бобошко Sergey Boboshko була пряма і чітка: 2 грами, наноміноу, ближня дистанція, динаміка. Але я, маючи гарний старт, спокусився місцем, де потужно відловився восени. Поки я там залип, Вова Воротняк Vladimir Vorotniak чотирма рибами довів, що Сергій взяв свою зону не випадково: тактика була ідентична. А більшість була з нулями і, мабуть, не знайшлося жодного рибака, якого б не вразив такий результат. Початок другої години. З-під очерету одразу вішається окунь, але злітає за метр від берега. Ситуація повторилася три рази. Якби я був у харківській федерації, то мене б вигнали з ганьбою, сказав Нєстєрцов, задихаючись від сміху. А зона мовчить. Грам на вагу золота. Я щойно втопив 400, скривився і пішов подалі, щоб не збожеволіти. Не пройшло і десяти хвилин як я тягнув щуку з-під очерету. Ось моє золотце. Ось вже хлюпається на поверхні... І втікає у глибину забираючи з собою мої дорогоцінні бали. Я мало на заплакав як шістнадцятирічна дівка на плечі у спортсмена з сусіднього сектора, який все бачив. Замість 800 грам навпроти мого прізвища у протоколі була пустота. Я теж почувався пусто. До кінця години я встиг розмочитись семидесятиграмовим окунцем розпустивши фрикціон майже на максимум. Катастрофа наближалась. В третій годині то тут, то там діставали щук на залізо. Було враження, що почався вихід риби і я знову змінив свою тактику: коливалку в горизонт, як більшість. Старання були даремні, час втрачено. За 20 хвилин я біг в початок каналу з твердим наміром доловитись мікрухою. По дорозі, прямо переді мною, спортсмен підсік щуку. Як на зло поруч з ним був вільний сектор. На Тренті була коливалка. Дідько, ну як тут встояти? І я засів ще на 20 хвилин в тих клятих кущах під акомпанемент чужого фрикціону. У мене - жодного клювання. Розуміючи, що сотні грам недосяжні і треба боротись за десятки я все ж кинув усе і таки добіг до початку каналу. Раз два три - є окунь. Це було зовсім не складно. Він передбачувано клюнув за очеретом. А от перетягнути його через той кудлатий острів виявилось не так просто і він повис на очеретині. Пузатий. 120 грам. Підсаком його так і довелось знімати, ніби з дерева велику грушу. Я мав на нього надію, але протокол показав, що мій рятівник так і не зміг мене вберегти від 22го місця у зоні. Осінь повторилася весною і, будучи повинним виграти, я програв. І знову у зоні В. Халепа. Третій тур. Я став там, де люблю стояти. Мені нічого не заважало: ні вітер, ні хвилі. Я зарядив фіолетову Тіогу і з третьої спроби запаркував знатного окуня. Друга щука уже полоскотала нерви моїм сусідам. Коли я взяв третю, мені вже стало трохи соромно за свій неадекватний кльов на загальному сонному фоні. Андрей Павлюк, що стояв зліва, обійшов мене і став справа. У нього була важлива задача - виступити стабільно і вивести команду в призи. Але риби більше не було. За дві хвилини до пострілу я вийшов зі свого сектору щоб зважитись не привертаючи до себе увагу. 750 грам мене дуже потішили. Крик "суддя" з очерету трохи збив мене з пантелику і порушив блаженний дзен, а коли я побачив Андрія з товстою щукою у підсаці, то мало не зомлів. Ну молодчина. На останній хвилині. Не всім дано. І знаєте що? Його одна щука переважила моїх три рибини на 10 грам. Тоді я і втратив спокій тільки-но його віднайшовши. У зоні було піймано всього 8 риб. Друга година. Поганий старт. Полювання за окунем. Перебити тих 10 грам виявилося для мене настільки принципово, що я бігав по усій зоні, як ошпарений, і кидав приманку в кожну шпарину. Зеро. У зоні піймано 7 риб. Третя година. Все або нічого. Дежавю. Я в своєму секторі і Андрій справа. Класика підводне царство не бентежить. Спеціально для третьої години останнього туру у мене є спеціальна обойма зі срібними бронебійними патронами з тефлоновим покриттям і зміщеним центром важкості, якщо ви розумієте, що я маю на увазі. І от вкладаю я в рушницю перший патрон і стріляю. Бам-бам-бам. Зззззззззззззззззз. Пішла красуня гуляти. А я і не поспішаю. Гачечок маленький і безбородий не те що додавав пікантності ситуації, а обпікав ніс як козацька гірчиця. Підсак. Фух. Єеееееес!!! Моя. Беру її за нижню щелепу, відкриваю пащу, а звідти яскравим розпеченим ранішнім сонцем горить маленька червона SV Кокетка. Моя гарнюня. 280 грам радості. Дзен. Зону я так і не взяв. Це вдалося Мельнику Святославу Мельник Святослав, який переважив мене на 60 грам. До своїх перемог я ще не доріс, але гра була напрочуд цікава і азартна. А своєму тринадцятому місцю у загальному заліку я щиро радий. До останнього сподівався що мені подарують суші, але Alexandr Dudydra цієї весни був жадібним і невблаганним. Дякую організаторам за те, що змагання відбулися. Велике спасибі Сергію Бобошко і Юрію Кошелю за чудові поради і за організацію поїздки і проживання. Вітаю команду Імпульс з перемогою. Зразкова гра, хлопці. Вдячний також своїй команді Константин Пупко і Рома Ярмолюк за спільну участь. Був особливо радий знайомству з людиною, яка надихає, Олегом Сізоном. Салютую моєму новому знайомому Роману Лазаренку. Передаю привіти усім, кого бачив на змаганнях. Гра була крута.